Social Drama / Movie

Одного разу... в Україні

Логлайн

Мозаїчна драма про мешканців міського кварталу: їхні дрібні радощі, монотонні будні й вічні надії на краще, а також залежності і пороки, що ховаються за кожним вікном. Сьогодні починається їхній останній світанок. Та чи встигнуть вони дожити до заходу сонця?

Основна Ідея

Це повнометражна соціальна драма з домішкою чорної сатири та трагічної іронії. Дія розгортається у типовому українському кварталі радянського типу: одноманітні п’ятиповерхівки та висотки, безликі двори, пошарпані під’їзди, гуркіт маршруток, гамір ринку, холод супермаркету. Час — сучасність, що живе в тіні війни.

Фільм побудований як мозаїка людських доль. Камера кочує з однієї оселі в іншу, зазираючи у вікна: ось молода сім’я, що тільки-но переїхала; самотні матері з різними долями; старі люди, які проживають свій вік; підлітки, що бунтують проти батьків; студенти та робітники, змучені сірою буденністю; місцеві алкоголіки й безхатьки, що повільно згасають. Вони майже не знайомі, лише зрідка перетинаються у дворі, у черзі чи в під’їзді.

Особливим акцентом стає квартира в будинку навпроти, де живе молодий мрійник зі своєю подругою. Він курить самокрутки, запиває цигарку ранковим алкоголем, любить слухати музику — намагається втекти від реальності у власні фантазії.

Нас чекають сцени, що показують повсякденне життя: від шкільних уроків, що наганяють нудьгу, до тяжкого, спекотного робочого дня. Вже в перших кадрах ми бачимо головного героя в супермаркеті, а також нахабну "яжемать", яка влазить у чергу, і ця дрібна сцена одразу повертає його в буденну реальність, від якої він так відчайдушно намагається втекти.

Так крок за кроком складається єдина картина — середовище, знайоме кожному. Сцени переплітаються, часом викликаючи сміх, часом ріжучи по живому, висвітлюючи гострі питання, щоб підвести глядача до фіналу.

Фінал

Надвечір лунає повітряна тривога. У квартирах свій мікросвіт: сімейні сварки перекрикують сирени, хтось, ігноруючи небезпеку, вмикає улюблене телешоу, а хтось метушливо збирає речі до бомбосховища. Різні реакції, різні долі, що перетинаються в одну мить.

У будинку навпроти головний герой, у навушниках, курить й вдивляється в небо, проводжаючи останні промені сонця. Його дівчина щось каже, але він не чує. Вона гасить свою цигарку, теж одягає навушники й мовчки бере його за руку. Вони зустрічаються поглядами, кивають, цілуються, підходять до столу з алкоголем і двома рівними порціями таблеток.

У цю мить у будинок навпроти влучає ракета, зрівнюючи його з землею. Вони не чують вибуху, але вібрація підкошує будинок, в якому вони знаходяться. Озираються у вікно й бачать справжнє пекло — полум’я й хаос, що поглинає сусідній дім. Сумно посміхаються зі слізьми на очах, неквапливо повертаються до столу, ковтають таблетки, запивають алкоголем, сідають біля вікна й закурюють.

Він згадує: "Бо від самогубства в рай не попадеш". Вони беруться за руки й ріжуть вени вздовж один одному. У навушниках грає: Pixies — Where Is My Mind? (або щось схоже).

Камера виходить з їхнього вікна й повільно віддаляється, поки пісня звучить на фоні. Спочатку показує хаос і вогонь. Потім — інші будинки, інші квартири: але ті ж самі сварки, нескінченні скандали, корупціонерів, що рахують гроші, бідність, вічні конфлікти.

Хоча здавалося б, що все вже має бути зрозуміло, що потрібно для того, щоб жити трішки зручніше. Камера піднімається вище й вище, немов тікаючи від цього світу, залишаючи місто у вічній темряві.

Послання

Цей фільм підводить до висновку: трагедія не лише у війнах, а й у самих людях. Система душить молоде покоління, пропонуючи ті самі рабські ланцюги, але під іншими словами, символами та прапорами. Життя здається жахливим і безвихідним. Війни були й будуть, а ти — лише маленький гвинтик у механізмі рабовласницької демократії.

Натхнення

Деталі

Under Construction …

Шукаю ресурси та час, щоб втілити ці ідеї в життя. Якщо знаєте, де можна отримати підтримку — напишіть мені!